Харьковчук ОксанаПодорож у часі: 26 лютого – день вшанування відомого українського скульптора Владислава Щербини
26.02.2019, 15:00
Два роки назад пішов із життя всесвітньо відомий український скульптор-фарфорист Владислав Іванович Щербина.
«Він творив кожен день, і не було днів, коли б він не працював зі скульптурою», – розповідає Марія Антропова, учениця Владислава Щербини.
І справді, все своє життя він присвятив творчості. В юнацькі роки здобув професійну освіту в Одеському художньому училищі ім. М. Б. Грекова. Деякий час працював на провідних фарфорових підприємствах України: на Городницькому та Баранівському порцелянових заводах, потім – Київському експериментальному кераміко-художньому заводі. І саме на КЕКХЗ він пройшов творчий шлях від художника художньої лабораторії до головного художника заводу. Протягом 1954-1988 років створив безліч форм, скульптур, ваз, фляг та сувенірів. У 1958 році став членом Спілки художників України. Був постійним членом Всесоюзної та Республіканської художніх рад (1960-1988). Від 1960-х В. Щербина створював виставкові тематичні твори, з якими брав участь у головних художніх виставках. Переважну кількість робіт закупив Художній фонд Міністерства культури СРСР.
За життя художник створив безліч різнопланових за сюжетом та композиційною будовою творів. Тільки в одній майстерні налічувалося більше 200 форм, хоча автор працював у двох приміщеннях. У матеріалах використовував не тільки білу глину (фарфор), але й грубіші різновиди кераміки – майоліку, теракот, шамот.
Він ніколи не ставив себе в рамки виробництва та технології роботи. Це завжди був творчий зліт, натхнення, бажання працювати руками з матеріалом та втілювати творчі задуми. Останні 10 років свого життя майстер працював з художницею – Марією Антороповою, яка з трепетом в серці згадує свого вчителя:
«Мені просто пощастило приїхати до Києва, познайомитися з Владиславом Щербиною, почати працювати разом. Саме так цей матеріал став для мене дорогим на все життя. Ми працювали, як два компонента, маючи спільну ідею, справу і сенс. Відкриваючи піч, ми починали плакати від щастя, тому що в його руках був блиск і білизна, яку хотів досягти вчитель. Він тримав свою роботу і знову захоплювався нею. Були такі моменти, коли тільки одне відкриття печі або блиск порцеляни міг породити нову ідею, надихнути на створення теми або композиції.
Творчість Владислава Щербини принесла йому славу, проте найважливішим для нього було побачити свою роботу в новому матеріалі. Майстер ніколи не боявся, що одного разу його не стане. Владислав Іванович просто хотів упорядкувати свої роботи, що і зробила Олена Корусь в монографії «Фарфор і кераміка:Владислав Щербина».
Окремої уваги заслуговують роботи скульптора Владислава Щербини, які стали еталонами стилю для інших фарфористів. Протягом довгих років свого творчого шляху Щербина моделював сервізи, сувеніри, декоративні вироби (вази, фляги, куманці), створював для них розписи та малюнки для деколі. Доробок в галузі малої пластики (настільна, інтер’єрна, виставкова композиції, мініатюра, рельєф) брав участь у міжнародних художньо-промислових виставках та отримував відзнаки.
Останнє замовлення при житті автор отримав для приватної колекції сім’ї Сазонових, разом з ученицею вони мали виконати 100 робіт протягом одного року. Марія дотрималася обіцянки і завершила роботи перед виставкою Романа Сазонова «Перлини київського фарфору».
«Розписуючи роботи, Марія, моя знайома художниця і учениця Щербини, розповідала про те, як їй вдалося пережити цей складний період і як важко було повернутися в реальність. Це говорить про те, що людина витратила стільки своїх внутрішніх сил, які неминуче будуть передані в роботі, і це не можна буде не відчути. Скульптура – мистецтво досить складне, адже воно вимагає певної майстерності, технологій, якими зараз вже мало хто володіє. Це титанічна праця.
Ми були в майстерні Щербини і бачили, що це важка робота, це мала скульптура, мала пластика. Ще процес випалювання, який дає осідання, деформацію, і потрібно передбачити заздалегідь, який образ і форму прийме твоя робота. Тому, це дивовижне мистецтво. Немає ніяких сумнівів», – ділиться своїми враженнями Тетяна Миколаївна, відвідувачка виставки «Перлини Київського фарфору».
На виставці представлені композиції Владислава Щербини: «Одарка», «Карась», «Хлопчик з жабеням» 1956, «Двобій» 1957, «Коник-горбоконик» 1959, «Назар Стодоля» 1964, «Мальвіна з Артемоном» 1983, «Богатирська забава» 1985 року.
«Найцінніший експонат цієї виставки це «Лісова пісня» Владислава Щербини. Ми були знайомі понад 7 років і разом з сім’єю придбали в нього багато робіт, а деякі з них він сам нам подарував.
Душа в нього була глибока, як у справжнього майстра. Колись моя сім’я замовила в нього скульптуру відомого героя давньоруських билин «Садко». Автор зробив дві: одна фігура – велика й монументальна (авторська ідея), а друга – маленька й витончена (на замовлення). Деякі вказівки йому просто заважали творити так, як він бажав. Зате в роки Незалежності України як майстер він розкрився дуже гарно. Дійсно, Владислав Щербина працював до останнього дня свого життя», – розповідає Роман Сазонов, колекціонер, виконавчий директор музею «Київський фарфор».
Композиції автора стали відомими далеко за межами України. Творчість Владислава Щербини це яскравий приклад розвитку малої фарфорової пластики України другої половини XX століття. Нині роботи видатного майстра зберігаються в провідних музеях та приватних колекціях.
